Сколько там времени прошло, как листья под ногами, а вот уж и ветром в лицо, и как воротник не подымай, за шиворот дует и до самых костей пробирает. Зима, одним словом.
Зима.
На свежевыпавшем снегу, отчётливо видны собачьи следы, мороз, а куда-то, поди, же ты, по делам своим собачьим, надо. У всех дела, зима не зима, а жизнь то, сам знаешь.
Жизнь, крутишься, вертишься, как та собачонка, и не замечаешь, как снег переходит в лёд, да около тротуаров, да черней и черней день ото дня. А как-то остановившись передохнуть, около мостика старого, замечаешь первые набухшие почки на вербе, а опустив голову, вниз видишь речку грязную воду несущую, видимо сильные дожди у истоков были. И как-то непривычно жарко стаёт в курточке старой.
А ведь это весна.
И настроение не то, и жить, и вдохнуть полной грудью ох, как хочется, хочется сбросить с себя не курточку старую, а лет так двадцать, со всеми их заботами мелочными, да дрязгами повседневными. И жить, жить, жить.
Пока солнце светит.
Впрочем, солнце уже не светит, а жжёт, и спрятаться от него, всё равно, что спрятаться от себя, и разговоры на базаре всё о земле пересохшей, да о дождях, где-то идущих. Ну, дожди дождями, а жизнь жизнью, и вот уже начались фрукты, потом салаты, потом дожди, да хандра осенняя.
Осень, неужели осень.
И листья сперва, так неуверенно, а потом всё больше желтизны, в грязь под ногами переходящие. И эта грязь отношений наших непонятных, и эти мысли бессмысленности да бренности, непонятно откуда берущиеся, душу бередящие. И всё больше в воротник запахиваешься, да в шарф кутаешься, да руки дыханием отогреть пытаешься.
Зима.
Просто наступила зима.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Непрощение - Тихонова Марина "И как хотите, чтобы с вами поступали люди, так и вы поступайте с ними.
Не судите, и не будете судимы; не осуждайте, и не будете осуждены; прощайте, и прощены будете" (Лк.6: 31, 37).
Проза : Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
